Закони

Перевезення пасажирів в міжнародному сполучення здійснюється на підставі наступних Законів України:

1) Цивільний кодекс України

2) Закон України “Про транспорт”

3) Закон України “Про автомобільний транспорт”

ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

Глава 64 

Перевезення

        Стаття 908. Загальні положення про перевезення
Перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.
Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

        Стаття 910. Договір перевезення пасажира та багажу
За договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов’язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу – також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов’язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу – також за його провезення.
Укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею відповідно квитка та багажної квитанції, форми яких встановлюються відповідно до транспортних кодексів (статутів).

        Стаття 911. Права пасажира
Пасажир має право:
1) одержати місце у транспортному засобі згідно з придбаним квитком;
2) провозити з собою безоплатно одну дитину віком до шести років без права зайняття нею окремого місця;
3) купувати для дітей віком від шести до чотирнадцяти років дитячі квитки за пільговою ціною;
4) перевозити з собою безоплатно ручну поклажу у межах норм, встановлених транспортними кодексами (статутами);
5) зробити не більше однієї зупинки в дорозі з подовженням строку чинності проїзних документів (квитка) не більше ніж на десять діб, а в разі хвороби – на весь час хвороби;
6) відмовитися від поїздки, повернути квиток і одержати назад повну або часткову вартість квитка – залежно від строку здавання квитка згідно з правилами, встановленими транспортними кодексами (статутами);
7) отримувати повну та своєчасну інформацію про час та місце відправлення транспортного засобу за вказаним у транспортному документі (квитку) маршрутом.
Пасажир може мати також інші права, встановлені цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

        Стаття 912. Договір чартеру (фрахтування)
За договором чартеру (фрахтування) одна сторона (фрахтівник) зобов’язується надати другій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або з іншою метою, якщо це не суперечить закону та іншим нормативно-правовим актам.
Порядок укладення договору чартеру (фрахтування), а також форма цього договору встановлюються транспортними кодексами (статутами).

        Стаття 913. Перевезення у прямому змішаному сполученні
Перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти може здійснюватися кількома видами транспорту за єдиним транспортним документом (пряме змішане сполучення).
Відносини організацій, підприємств транспорту, що здійснюють перевезення у прямому змішаному сполученні, визначаються за домовленістю між ними.

         Стаття 915. Перевезення транспортом загального користування
          Перевезення, що здійснюється юридичною особою, вважається перевезенням транспортом загального користування, якщо із закону, інших нормативно-правових актів або ліцензії, виданої цій організації, випливає, що вона має здійснювати перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти за зверненням будь-якої особи.
Договір перевезення транспортом загального користування є публічним договором.

        Стаття 916. Провізна плата
За перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.
Плата за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти, що здійснюється транспортом загального користування, визначається за домовленістю сторін, якщо вона не встановлена тарифами, затвердженими у встановленому порядку.
Пільгові умови перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти транспортом загального користування можуть встановлюватися організацією, підприємством транспорту за їх рахунок або за рахунок відповідного бюджету у випадках, встановлених законом та іншими нормативно-правовими актами.

        Стаття 919. Строк доставки вантажу, пасажира, багажу, пошти
Перевізник зобов’язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків – у розумний строк.

        Стаття 920. Відповідальність за зобов’язаннями, що випливають із договору перевезення
У разі порушення зобов’язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

        Стаття 922. Відповідальність перевізника за затримку відправлення пасажира та порушення строку доставлення пасажира до пункту призначення
За затримку у відправленні транспортного засобу, що перевозить пасажира, або запізнення у прибутті такого транспортного засобу до пункту призначення перевізник сплачує пасажирові штраф у розмірі, встановленому за домовленістю сторін, транспортними кодексами (статутами), якщо перевізник не доведе, що ці порушення сталися внаслідок непереборної сили, усунення несправності транспортного засобу, яка загрожувала життю або здоров’ю пасажирів, або інших обставин, що не залежали від перевізника.
У разі відмови пасажира від перевезення з причини затримки відправлення транспортного засобу перевізник зобов’язаний повернути пасажиру провізну плату.
Якщо поїздка пасажира з пункту пересадки не відбулася внаслідок запізнення транспортного засобу, який доставив його у цей пункт, перевізник зобов’язаний відшкодувати пасажирові завдані збитки.

        Стаття 924. Відповідальність перевізника за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти
Перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.
Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

        Стаття 925. Пред’явлення претензій і позовів, що випливають із договору перевезення
До пред’явлення перевізникові позову, що випливає із договору перевезення вантажу, пошти можливим є пред’явлення йому претензії у порядку, встановленому законом, транспортними кодексами (статутами).
Позов до перевізника може бути пред’явлений відправником вантажу або його одержувачем у разі повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію або неодержання від перевізника відповіді у місячний строк.
До вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).

        Стаття 926. Позови щодо перевезення у закордонному сполученні
Позовна давність, порядок пред’явлення позовів у спорах, пов’язаних з перевезеннями у закордонному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).

ЗАКОН УКРАЇНИ “ПРО АВТОМОБІЛЬНИЙ ТРАНСПОРТ”

ГЛАВА 6
АВТОМОБІЛЬНИЙ ПЕРЕВІЗНИК

        Стаття 30. Основні права та обов’язки автомобільного перевізника та автомобільного самозайнятого перевізника, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах
Автомобільний перевізник та автомобільний самозайнятий перевізник, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, мають право:
відміняти рейси своїх транспортних засобів за обставин, які він не міг передбачити і яким не міг запобігти, повернувши пасажирам (або замовнику послуг) кошти, сплачені ними за перевезення;
обмежувати або припиняти перевезення в разі стихійного лиха, епідемії, епізоотії або іншої надзвичайної ситуації;
відміняти рух транспортних засобів у разі виникнення загрози життю пасажирів чи безпеці вантажів;
зазначати в багажній квитанції стан багажу, що має зовнішні пошкодження, або відмовлятися від його перевезення в разі заперечення пасажира щодо такого зазначення.
Автомобільний перевізник, який здійснює перевезення пасажирів на договірних умовах, зобов’язаний:
забезпечувати дотримання персоналом вимог законодавства про автомобільний транспорт;
забезпечувати перед початком пасажирського міжнародного автомобільного перевезення перевірку наявності у пасажирів документів, необхідних для в’їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування, та відмовляти у міжнародному перевезенні пасажирам, які не пред’явили необхідні документи;
забезпечувати контроль технічного та санітарного стану автобусів чи таксі перед початком роботи;
забезпечувати проведення щозмінного передрейсового та післярейсового медичного огляду водіїв транспортних засобів;
забезпечувати водіїв необхідною документацією;
утримувати транспортні засоби в належному технічному та санітарному стані, забезпечувати їх своєчасне подання для посадки пасажирів та відправлення;
забезпечувати проїзд пасажирів до зупинки чи місця призначення за маршрутом без додаткових витрат у разі припинення поїздки через технічну несправність транспортного засобу.
Автомобільний самозайнятий перевізник, який здійснює перевезення пасажирів на договірних умовах, зобов’язаний:
утримувати транспортні засоби в належному технічному та санітарному стані, забезпечувати їх своєчасне подання для посадки пасажирів та відправлення;
забезпечувати проїзд пасажирів до зупинки чи місця призначення за маршрутом без додаткових витрат у разі припинення поїздки через технічну несправність транспортного засобу;
забезпечувати перед початком пасажирського міжнародного автомобільного перевезення перевірку наявності у пасажира документів, необхідних для в’їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування, та відмовляти у міжнародному перевезенні пасажирам, які на його вимогу не пред’явили необхідні документи;
проходити обов’язковий технічний контроль транспортного засобу в установленому порядку з обов’язковою відміткою в сервісній книжці;
щорічно проходити медичний огляд з отриманням довідки встановленого зразка.
          Стаття 34. Вимоги до автомобільного перевізника
Автомобільний перевізник повинен:
виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів;
утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону;
забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут;
забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров’я водіїв;
організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод;
забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства;
забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту;
забезпечувати безпеку дорожнього руху;
забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.
Автомобільні перевізники з кількістю транспортних засобів десять і більше зобов’язані організовувати підвищення кваліфікації керівників і спеціалістів автомобільного транспорту, діяльність яких пов’язана з наданням послуг автомобільного транспорту, у термін один раз на п’ять років, а з питань безпеки перевезень, охорони праці та пожежної безпеки – у термін один раз на три роки в порядку, який визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

Розділ II
ВНУТРІШНІ ПЕРЕВЕЗЕННЯ ПАСАЖИРІВ
Глава 7
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЩОДО
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ПАСАЖИРІВ

        Стаття 35. Послуги пасажирського автомобільного транспорту
Автобусні маршрути за видами сполучень поділяються на: міські, приміські, міжміські, міжнародні.
Автобусні маршрути за видами перевезень поділяються на: загального користування, спеціальних перевезень, нерегулярних перевезень.
На міжнародних та міжміських маршрутах дозволяється перевозити пасажирів з обов’язковим наданням їм місць для сидіння.
На автобусні маршрути протяжністю понад 500 км у рейс повинні направлятися два водії.
Перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування може здійснюватися у режимах: звичайному, експресному, маршрутного таксі.
        Стаття 39. Документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення
Автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред’являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.
Документи для регулярних пасажирських перевезень:
для автомобільного перевізника – ліцензія, договір із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозвіл, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;
для пасажира – квиток на проїзд в автобусі та на перевезення багажу (для пільгового проїзду – посвідчення особи встановленого зразка чи довідка, на підставі якої надається пільга), а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду – електронний квиток та документи для пільгового проїзду.
        Стаття 40. Основні права та обов’язки водія автобуса, таксі, легкового автомобіля на замовлення, легкового автомобіля при перевезенні пасажирів
Водій автобуса при перевезенні пасажирів автомобільним транспортом має право:
вимагати від пасажирів виконання їх обов’язків;
не допускати до поїздки пасажира, який не має квитка, порушує громадський порядок у салоні автобуса, забруднює його, пасажирів або їх речі;
під час посадки в автобус пасажирів на приміському, міжміському або міжнародному маршруті перевіряти наявність квитків на проїзд та перевезення багажу;
не видавати багаж, якщо пасажир не пред’явив квитка.
Водій автобуса зобов’язаний:
виконувати правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту загального користування і технічної експлуатації автобуса;
мати з собою і пред’являти для перевірки уповноваженим посадовим особам документи, передбачені законодавством;
дотримуватися визначеного маршруту та розкладу руху автобуса;
приймати, розміщати та видавати багаж пасажирам на зупинках, передбачених розкладом руху;
стежити за виконанням пасажирами своїх обов’язків та безпечним розміщенням ними багажу і ручної поклажі в автобусі;
оголошувати назви зупинок і час стоянки на них;
здійснювати висадку пасажирів у відведеному для цього місці в разі заправлення автобуса паливом під час виконання перевезень;
вживати необхідних заходів для безпеки пасажирів у разі виникнення перешкод для руху на маршруті (туман, ожеледь тощо), які не дають змоги продовжити поїздку, а також у разі вимушеної зупинки автомобільного транспортного засобу на залізничному переїзді;
зупиняти автобус за сигналом контролера, виконувати його вказівки та сприяти у здійсненні контролю.
Водію автобуса забороняється:
змінювати маршрут та розклад руху;
продавати пасажирам квитки під час керування автобусом.
        Стаття 41. Основні права та обов’язки пасажира
Пасажир має право:
одержувати від перевізника, водія, на зупинках автобусних маршрутів загального користування, автостанціях та автовокзалах інформацію про послуги автомобільного транспорту загального користування;
безоплатно провозити з собою на автобусних маршрутах загального користування одну дитину дошкільного віку без надання їй окремого місця;
безоплатно перевозити з собою на автобусних маршрутах загального користування ручну поклажу, а також відповідно до законодавства про захист прав споживачів і правил         перевезень користуватися іншими правами.
Пасажир зобов’язаний:
мати при собі квиток на проїзд, на перевезення багажу, за наявності права пільгового проїзду – відповідне посвідчення чи довідку, на підставі якої надається пільга, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду – зареєструвати електронний квиток;
виконувати вимоги правил надання послуг та правил користування пасажирським автомобільним транспортом.
        Стаття 42. Договори щодо перевезення пасажирів
Договір перевезення пасажира автобусом на маршруті загального користування укладається між автомобільним перевізником та пасажиром. Цей договір вважається укладеним з моменту придбання пасажиром квитка на право проїзду, а для осіб, які користуються правом пільгового проїзду, – з моменту посадки в автобус, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду – з моменту реєстрації електронного квитка.
Договір про нерегулярні пасажирські перевезення автобусом укладається між замовником транспортних послуг та автомобільним перевізником і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами.
Дія договору перевезення пасажира автомобільним транспортом може бути припинена за ініціативою автомобільного перевізника чи водія автомобільного транспортного засобу, якщо пасажир:
перебуває у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння;
порушує громадський порядок;
пред’являє заборонений до перевезення багаж або багаж, який за габаритами не відповідає встановленим нормам;
порушує інші вимоги правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту.

Розділ IV
МІЖНАРОДНІ ПЕРЕВЕЗЕННЯ ПАСАЖИРІВ І ВАНТАЖІВ

        Стаття 53. Організація міжнародних перевезень пасажирів і вантажів
До міжнародних перевезень пасажирів та небезпечних вантажів допускаються резиденти України, які мають досвід роботи на внутрішніх перевезеннях на договірних умовах не менше ніж три роки.
При виконанні міжнародних перевезень пасажирів резиденти України повинні мати:
дозволи іноземних країн, по території яких буде здійснюватися перевезення;
свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу;
список пасажирів (при нерегулярних та маятникових перевезеннях);
білетно-облікову документацію;
схему маршруту.
  Стаття 56. Регулярні, нерегулярні та маятникові (човникові) пасажирські міжнародні автомобільні перевезення
Регулярні, нерегулярні та маятникові (човникові) пасажирські міжнародні автомобільні перевезення, що здійснюють перевізники України, повинні виконуватись автобусами, що відповідають умовам перевезень та параметрам комфортності і мають понад 20 місць для сидіння пасажирів.
При здійсненні міжнародних нерегулярних, маятникових (човникових) та регулярних транзитних перевезень водії повинні мати списки пасажирів та інші документи, обумовлені законодавством України.
Стаття 56-1. Обов’язки автомобільного перевізника, автомобільного самозайнятого перевізника і пасажира під час пасажирського міжнародного автомобільного перевезення
Під час здійснення пасажирського міжнародного автомобільного перевезення автомобільний перевізник, автомобільний самозайнятий перевізник, крім обов’язків, визначених статтею 40 цього Закону, зобов’язані перед початком такого перевезення перевірити наявність у пасажирів документів, необхідних для в’їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування, та відмовити у перевезенні пасажирам, які на їх вимогу не пред’явили необхідні документи.
Пасажир під час міжнародного автомобільного перевезення, крім обов’язків, визначених статтею 41 цього Закону, зобов’язаний мати належним чином оформлені документи, необхідні для в’їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування, та пред’явити їх автомобільному перевізнику, автомобільному самозайнятому перевізнику на їх вимогу.

Розділ V
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПЕРЕВІЗНИКІВ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО АВТОМОБІЛЬНИЙ ТРАНСПОРТ

          Стаття 60. Відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт
За порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за:
безпідставну відмову від пільгового перевезення пасажира – штраф у розмірі 170 грн.;
порушення режимів праці та відпочинку водіями транспортних засобів – штраф у розмірі 340 грн.;
перевезення пасажирів на маршруті протяжністю понад 500 кілометрів одним водієм – штраф у розмірі 510 грн.;
відсутність у випадках, передбачених законодавством, списку пасажирів при здійсненні міжнародного перевезення пасажирів автомобільним транспортом – штраф у розмірі 170 грн.;
управління транспортними засобами при здійсненні міжнародних автомобільних перевезень без контрольних пристроїв (тахографів) реєстрації режимів праці чи відпочинку водіїв транспортних засобів чи вимкненими такими контрольними пристроями (тахографами) або без щоденних реєстраційних листків режимів праці та відпочинку – штраф у розмірі 680 грн.;
Випуск (впуск) з (на) території України транспортного засобу, що виконує міжнародне перевезення, на якому здійснено порушення транспортного законодавства, здійснюється тільки після надання водієм документа щодо сплати штрафу чи виконання припису органу державного контролю, якщо скарга на постанову щодо накладання адміністративного стягнення залишилися без задоволення.
Відмова автомобільного перевізника, автомобільного самозайнятого перевізника у міжнародному автомобільному перевезенні пасажиру, який на вимогу автомобільного перевізника, автомобільного самозайнятого перевізника не пред’явив документи, необхідні для в’їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування, не тягне за собою обов’язок автомобільного перевізника, автомобільного самозайнятого перевізника відшкодувати пасажиру заподіяну у зв’язку з цим шкоду.